Стаття
Влітку 2023 року літня школа Зелена академія відбулася вперше за період повномасштабної війни Росії проти України.
Майже на тиждень простір об’єднав волонтер_ок, активіст_ок, архітектор_ок, військового, журналіст_ок, підприєм_иць та працівни_ць державного сектору та інших. Формат школи відрізнявся від звичного. Цього разу було мало навчання чи лекторства. Головна ідея полягала в тому, аби звести докупи людей зі спільними цінностями та допомогти їм знайти точки опори. А також поділитися: хто, як і де віднаходить сили для роботи й волонтерства під час повномасштабної війни.
Серед іншого ключовими питаннями було зрозуміти, які виклики стоять перед українським громадянським суспільством через війну і як не зневіритися у своїх цінностях. А також — як ми переживаємо досвід війни та можемо подбати про себе та свої спільноти в цих умовах.
За результатами школи ми запитали кількох учасників та учасниць про те, що їх підсилює в роботі під час війни, та що у цьому процесі їм дала Зелена академія та спілкування з іншими людьми.
Цим текстом ми хочемо пояснити, чому передусім називаємо Зелену академію спільнотою та простором, де можна знайти своїх, а також дати уявлення, що може дати Зелена особисто вам, якщо подастеся наступного року.
А також — поділитися відкриттями учасниць та учасників Зеленої. Можливо, якісь із них допоможуть вам вигребти під час війни.
Чим Зелена-2023 відрізнялася від тих, що були в попередні роки?
Зелена академія — освітня ініціатива Представництва Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні. За замовчуванням це платформа про зелену демократію: зелені ідеї та підходи для побудови сталого та справедливого суспільства. У її основі — популяризація соціальної справедливості, гендерної рівності, сталого споживання та здорової участі в політичних змінах. Докладніше про те, як проходили попередні Зелені академії, читайте за посиланням.
Цього разу учасники й учасниці самостійно формували перелік тем для обговорень. Серед них — як громадянське суспільство трансформується в умовах повномасштабної війни та під її впливом, як ми можемо говорити про соціальну справедливість за таких обставин, а також — що можемо робити на своїх місцях, аби допомогти Україні виграти війну.
З чим ви працюєте щодня та чому продовжуєте?
Влад Самойленко, директор благодійного фонду Гуркіт:
“Я став волонтером випадково. Все відбувалось інтуїтивно. Десь через потребу діяти тут і зараз. І впевнився що це для мене краще, ніж тижневі чи місячні обдумування і складання геніальних стратегій і планів, коли щохвилини відбувались зміни різних обставин і була можливість щохвилини чи щодогодини рятувати інших чи просто допомагати.
Я організовував евакуації людей, логістичні ланцюжки доставки вантажів і транспорту за тисячі кілометрів, і ми зараз сконцентровані першочергово на допомозі війську. В тому числі через збори на авто, дрони тощо.
Я працюю з цим, бо знайшов свою ділянку, яку можу виконувати в цей час і вона дає вимірюваний, видимий результат – збережені життя наших, якісніше забезпечення захисників, кращі оборонні чи наступальні операції окремих підрозділів ЗСУ.
Я керую процесами, координую напрямки, або делегую всередині команди задачі, задаю рамки для команди”.
Настасія Пустова, експертка з комунікацій та розробки стратегій, співзасновниця бюро SUPERWISE, співзасновниця громадської спілки «Твій сімейний лікар»:
“Глобально я працюю з комунікаціями і стратегіями.
Нещодавно на одній подільській стіні прочитала напис: "Тактика без стратегії — це метушня перед поразкою". Жорстко, але загалом правда.
Є ще думка, що люди без власних стратегій стають інструментами тих, у кого власні стратегії є. Стратегія передбачає наявність бажаного майбутнього, а бажати — це, на мою думку, і є ота творча воля, яка рухає людський світ. А комунікація — це спосіб цю волю донести, знайти підтримку, включити власний проєкт майбутнього в якесь спільне майбутнє, долучити людей до своїх ідей і цінностей.
Ці свої навички я скеровую вже 4-й рік на проєкт «Твій сімейний лікар», мета якого — підсилити нову культуру турботи про здоров'я за допомогою людяної, доказової, сучасної і доступної державної первинної ланки. Багато працюю з громадським сектором в своєму бюро стратегічного супроводу SUPERWISE. Ми обираємо, з ким працювати, і здебільшого це організації, що працюють з важливими, великими темами: збереження спадщини, судова реформа, розвиток міста Київ, незалежні журналіські розслідування, робота з молоддю, осередки сучасної культури, робота з громадами. Залучена в роботу з громадами в одному з проєктів CEDOS, це потужний досвід і дуже тепер хочеться заглибитись в цю роботу”.
Дмитро Ларченко, проєктний менеджер громадської організації "РУМ" і платформи MY ART:
“Вже більше 8 років я працюю з темою актуального мистецтва, діджиталізацією культурної спадщини та неформальною освітою на локальному рівні — в Миколаєві, на півдні України. Для мене це особливо важлива тематика, адже свого часу я не поїхав з цього міста, щоб створювати новий культурний продукт, допомогти урізноманітнити дозвілля містян та привернути їх увагу до великого потенціалу Миколаєва. Наразі я продовжую працювати з цими темами, задля відновлення історичної справедливості та боротьби з викривленням історії про «руський південь України»”.
Павло Сашко, інспектор відділу інвестиційної політики та управління проєктами в Білогородській сільській раді Бучанського району Київської област:
“Все просто. Мені подобається те, що я роблю. Я працюю в місцевому самоврядуванні (в громаді) над питаннями зеленого відновлення, проєктного менеджменту та встановлення партнерств/зв'язків.
Цей рівень є найближчим до людей. Для мене це можливість прямо впливати на якість життя людей та робити його кращим безпосередньо своїми рішеннями та роботою. Важко змінити певні глобальні процеси, до яких ти не можеш дотягнутись або повпливати, а громада це невелика країна, рівень на якому реально реалізувати багато класного та потрібного. В мене є для цього сили, компетенції та бажання. Окрім всього я люблю державний сектор”.
Що дає вам сили для роботи під час війни?
Влад Самойленко:
“Підсилює розуміння: те, куди направляю свої енергію, сили, час і, прямо або опосередковано впливає на збереження життів українців і зменшення популяції ворогів. Підсилюють командна робота і коли команда Гуркоту генерує ідею, розвиває і реалізує. Підсилюють довіра людей, донаторів, тих людей, які бачать в нас відповідальну команду і своєю підтримкою дають нам нові і нові поштовхи для дій.
Підсилюють результати і вдячності, особливо від військових.
Підсилюють поїздки в райони поруч з фронтом, де є і відчуття небезпеки і трагедій, і водночас є люди, які протистоять русні, або відновлюють життя після деокупації”.
Настасія Пустова:
“Мене дуже підсилюють навички саморегуляції, увага і повага до власних станів. Особисті рутини і вибудувані робочі процеси також є дуже важливими точками опори. Для мене важливо і мати структуру, і одночасно зберігати в ній гнучкість. Завжди мати простір для маневру і дозвіл самій собі змінювати плани, обирати способи реагування. Коли світ довкола перевертається 4 рази ще до обіду, мені важливо дозволяти собі відповідні ступені свободи. Іноді це свобода ще дужче взятись до справи, іноді — взяти таймаут на розглядання стіни обличчям вперед”.
Павло Сашко:
“В роботі під час війни мене підсилює відчуття власної долученості, причетності до позитивних змін в суспільстві. Те, що моя робота має позитивний результат для людей та країни в цілому, змінює процеси на краще. Підсилює відчуття, що десь там, в громадах, в різних куточках України є ще багато крутих людей, які роблять класні речі, кожен в тій сфері, у якій вміє та вважає за потрібне”.
Що вам дала Зелена та тиждень дискусій та обговорень в одному просторі?
Влад Самойленко:
“Власне Зелена академія – спростила деякі нав'язливі думки.
Дала розуміння, що невизначеність треба приймати як фактор, і таким чином невизначеність стає визнаною. З цим відчуття стає легше, бо усвідомлюєш, що треба концентруватись на тому, на що можеш впливати і давати результат. А там, де ти змінити нічого не можеш – виносиш за дужки і робиш те, що можеш”.
Настасія Пустова:
“Я залежна від натхнення, активно його шукаю і без нього моя продуктивність падає. А надихають мене люди. Моя команда, організації, з якими ми працюємо (здебільшого, громадський сектор), сімейні лікарі та лікарки, яким присвячений наш найбільший поки що проєкт, маленькі громади в різних областях України, з якими я зараз працюю в крутезному проєкті CEDOS — все це для мене високооктанове паливо.
Зелена академія в цьому сенсі стала фантастичним відкриттям і потужною дозаправкою. Команда проєкту, учасни_ці цьогорічної Зеленої, спільнота алумні — це для мене потужний поштовх і вшир, і вглиб.
До того ж, мені дуже важливо розуміти. Коли я не розумію, мені тривожно. Робота з громадським сектором та розширення горизонтів завдяки Зеленій і її глибоким дискусіям дають мені краще розумінням важливих актуальних викликів, як в межах громадянського суспільства, так і для країни загалом. А розуміння дає відчуття безпеки, вектор руху і впевненість в правильності виборів, які я роблю”.
Дмитро Ларченко:
“Для мене найголовнішою складовою роботи є люди, адже саме під час повномасштабної війни, яка зачепила кожного, люди стали джерелом натхнення та сили. Наразі українці обʼєднуються задля досягнення спільної мети, створюють мережі однодумців та спільні проєкти, індивідуально вигадують нові методи як допомоги ЗСУ або сприяти розвитку держави на різних рівнях”.
Під час Зеленої Академії мені вдалося познайомитись з людьми, які надихають та працюють у різних сферах, але зі спільними цінностями. Ці люди, на мою думку, — рушійний потік на шляху до перемоги та глобальних демократичних змін в Україні. Завдяки цим знайомствам я надихнувся продовжувати працювати далі і переосмислити власну діяльність”.
Павло Сашко:
“Зелена дала мені можливість переусвідомити певні свої погляди, принципи, вимоги до себе та ставлення до інших людей, зрозуміти цінності та погляди інших людей, розширити емоційний діапазон. Вона, безумовно, дала мені найбільший заряд сил та позитивної енергії за останні років 4-5. Коли я повернувся до Києва, ще день я неначе жив у слоу мо, час протікав повільніше, я постійно думав про те, що зі мною трапилось за останні дні. Тільки десь на день третій я трішки заспокоївся в гарному сенсі цього слова.
Це було поєднання фізичного і емоційного відпочинку, і такого ж навчання самого себе”.
Чи з’явилися після Зеленої у вас якісь інсайти, які ви заберете з собою і практикуватимете надалі?
Влад Самойленко:
“Це не так інсайт, як радше спокій і усвідомлення: те, що хвилює мене, хвилює інших і це нормально. Ще знайшлися однодумці, з якими ми вже зараз взаємодіємо”.
Анастасія Пустова:
“Мій основний інсайт, мабуть, — це сила і водночас крихкість людей, на яких так багато чого тримається і від яких так багато чого залежить. Якщо у вас в оточенні є люди з активізмом, люди з волонтерством або люди з громадським сектором головного мозку, обійміть їх, підтримайте, купіть їм фруктів, зводіть на прогулянку. Здається, нам всім треба пам'ятати, які ми крихкі, берегти себе, одне одного, і більше покладатись на людей довкола, більше залучати їх, шукати більше підтримки. Жодна людина з цієї рідкісної породи не має почуватись самотньою в своїх викликах.
Відтепер я спиратимусь на спільноту, шукатиму там натхнення, проситиму допомоги, частіше ходитиму в ліс, співатиму (коли ніхто не чує) і ліпитиму з глини”.
Дмитро Ларченко:
“Одним із висновків, яким я надихнувся, є теза про те, що не важливо, на якому рівні ти працюєш, адже кожна дія, спрямована на трансформацію, призводить до великих змін.
З Зеленої я виніс головний висновок для себе — не слід закриватись у власних проблемах та в собі. Обмін думками та власними переживаннями допоміг знайти мені вирішення внутрішніх конфліктів та протиріч, тож наразі мені хочеться якомога більше спільних проектів з людьми з моєї сфери”.
Якщо ви дочитали до цього місця і ще не були на Зеленій, кличемо вас на наступну школу, яка відбудеться 2024 року. Деталі про місце, час та опен-кол ми публікуватимо на цьому сайті, а також на сторінці Зеленої академії, а також Фонду Бьолля у фейсбуці. Підписуйтеся, аби не проґавити.